Володимир Григоріченко

                    СВІТЛООКИЙ ПОГЛЯД

                     Ген, до обрію широко

Простяглись мої жита

Лине спогад світлоокий

У зарошені літа .

Бачу матінку там рідну

Йде стежиною, з бузком .

Несе пісню журавлину

Щирим , ніжним голоском

 І у  мальвах вся хатина,

Що всміхаються в вікні.

Біля тину горобина

Поклоняється мені.

В серці стало так затишно

Спогад сонячно зігрів.

І в жита свої розкішні

Я у роздумах побрів.